Зірка Мензатюк "Казочка про поганий настрій"

 

     З самого ранку дріботить осінній дощ. Вийшла Олеся на ґанок — стежки мокрі, трава мокра, лавка в саду під жасмином мокрісінька.

  — Нікудишня погода, — сказала Олеся. — Тому в мене поганий настрій.

  — Кхе, кхе! Я б так не говорив, — зарипів старий вербовий кошик. — По дощеві я піду з твоїм татом у ліс і вернуся повний молоденьких маслючків.

   Олеся знизила плечима. Що той кошик, окрім грибів, знає? Пострибала сходинками з ґанку — ні, незручно в гумових чобітках, не те, що в босоніжках.

  — Бачиш, — сказала вона черешні, — негаразд і поплигати. Поганюща погода.

  — Чому ж, — ворухнула черешня гілкою. — Я з цього дощу в кожній бруньці зав'яжу цвіт для наступної весни.

  — Де ще та весна!

  Повернула Олеся до пісочниці. Пісок вогкий, холодний, і всі вчорашні хатки з огорожами повалилися.

  — Ну от, а ще кажуть, що погода хороша, — мовила вона знову.

  — Чудова погода! — загула ринва, по якій стікала дощівка у велику дубову діжку. — Тепер я нарешті наспіваюся.

  Отакої! Дощ, сльота, а їх усі хвалять, усім така погода до серця. Нема кому на поганий настрій пожалітися!

   Побрела Олеся в сад. Сливи, груші, бузок прижовклий підставляють дощеві гілля, вмиваються. Росяна трава вдячно вклоняється. Тільки лапатий лопух дрібно-дрібно тремтить, немов наляканий.

  — Ой, холодно! О-ой, мокро! — не то він плаче, не то хтось під лопухом.

  Зазирнула Олеся — аж там кошеня. Мокре, брудне, зіщулене.

  — Ти чиє на дощі мокнеш? — здивувалося дівча.

  — Приблудне я. Нічиє...

  — А як тебе звати?

  — Нема-у в мене імені...

  Задумалась Олеся. Це такого кошеняти їй і треба. Малого, руденького, і щоб ніяк не звати — вона сама ім'я придумає.

  — Давай ти будеш моїм кошенятком! Я нагодую тебе молочком...

  — Дуже люблю молочко! — облизалось мале.

  — Витру тебе і загорну у свій халатик. Я з нього виросла, а на тебе він якраз.

  — Дуже люблю теплі халатики! — муркнуло кошеня.

  — І ще я тебе назву... назву... Я хотіла назвати Пухнастиком... — зам'ялася дівчинка, бо шерсть у котика позлипалась і стирчала, мов остюки.

  — Дуже хочу зватися Пухнастиком! Я надзвичайно пухнасте, нехай лише высохну, — зраділо кошенятко і плигнуло Олесі на руки.

  У хаті Олеся довго витирала брудні кошеняткові лапи. Напувала його молочком, стелила постельку зі старенького халатика. Кошеня помуркотіло в затишку й заснуло. А Олеся після усіх справ сіла край вікна. Дивиться надвір, і так їй дивно. Дрібний дощик іде, стежки мокрі, трава мокра, лавка в саду під жасмином мокрісінька. Тільки поганий настрій хтозна-куди подівся. Може, його дощем змило?

Зірка Мензатюк

Запитання та завдання:

1. Чому в дівчинки Олесі був поганий настрій?

2. Кого побачила дівчинка під листком лопуха?

3. Як доглядала Олеся за своїм кошеням?

4. Куди подівся поганий настрій дівчинки? Чи справді його «дощем змило»?

5. Чи траплялися цікаві історії з твоїм домашнім улюбленцем? Розкажи про це однокласникам.