Ця казка на білих лапах
Іде
уночі по дорозі,
І
місяць тече по хатах,
І
в казках на віях сльози.
Іде
вона й тихо плаче:
Андрійка
ніде не баче.
Чи ліг вже Андрійко спати,
І
де ж ця Андрійкова хата!
З
верблюдних пустель голодних,
З
тюленячих вод холодних
Йдучи,
наша казка стомилась,
Невже
ж це вона заблудилась!
В
торбині у казки літо,
Зима
в тій торбині та осінь,
Ліси
в тій торбині і квіти,
Де
казці бувать довелося.
Іде
вона, наша казка,
Аж
дивиться — наша хата!
Андрійко
не міг ще спати,
Заходь
в нашу хату, будь ласка!
Немає коментарів:
Дописати коментар