Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав все, що мав, і сів відпочивати. Аж тут пізно ввечері приходять козаки. Розуміють, що запізнилися. Високі, вусаті, оселедці вітер розвіває – стали і мовчать.
- Де ж ви були, коли я всіх кликав?, – запитує.
- Боже, вони від бусурманів світ захищали.
- Залишив я трохи землі для себе, – каже Господь. – Дарую цю землю вам, козаки.
І подарував нашим предкам Україну.
- А мову? Не будуть козаки щасливі німими.
- Подарую їм свою мову, нехай розмовляють. А я буду завжди літати поруч і щебетати.
Немає коментарів:
Дописати коментар