Виховна година на тему: "Бабин Яр - це наша незагойна рана..."

 Уривок із фільму «Бабин Яр: пам’ятаємо»

Братською могилою і символом голокосту в Україні став Бабин Яр. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айзантцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва.

Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж «просто зайвими». Бабин Яр – це некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.

19 вересня 1941-го війська вермахту увійшли до Києва. За кілька днів вибухнули будівлі у Київській цитаделі та на Хрещатику. Вибухи стали зручним приводом для окупантів провести показову каральну акцію. У підривах звинуватили євреїв. Насправді ж організаторами цих вибухів були радянські диверсанти. Перші арешти і розстріли відбулися вже 27 вересня. 28-го в Києві з’явилися оголошення, в яких наказували всім євреям міста зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова. 

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул. Табірній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського (Воїнського) кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею кладовища та краєм яру. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 р., а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю. 

За два дні (29-30 вересня) загинула 33 771 особа. 

Понад Бабиним Яром летять журавлі,

Вересневе ридання.

Понад Бабиним Яром летять журавлі,

Як надія остання.

Чорні тіні летять у важкій тишині,

У своїй самотині.

Понад осінь летять, понад ночі і дні,

Ці тіла журавлині.

І несуть недосяжність на кожнім крилі,

І зникають у мреві.

Понад Бабиним Яром летять журавлі,

Ці плачі вересневі.

Сама думка про те, що можна планово знищувати таку кількість людей, здавалася нереальною. Мало хто з євреїв, ідучи на загибель, не взяв із собою дітей. Відчуття страшного лиха привело на Львівську вулицю, якою йшли приречені, черниць Покровського монастиря. Вони вихоплювали з колон дітей. Єврейських дітей рятували православні монахині. Крім них, допомогу надавали і священики.

Багато жінок і дітей, яких кинули до ями живими, просили й молили катів застрелити їх, щоб не засипали землею живими, а чоловіки стискали в руках кулаки і сміливо дивилися в очі карателям, зчепивши зуби, щоб ті назавжди запам’ятали погляд відкритий та сміливий.

То ж і ми пам’ятаймо Катастрофу народу Ізраїля. Його боротьбу та загибель.

Зчепи зуби і пам’ятай, пам’ятай, коли ти їси, пам’ятай, коли ти п’єш, і коли чуєш пісню, пам’ятай. І коли світить сонце, пам’ятай, бо вони того гідні. Вшануймо пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

 

Хвилина мовчання

Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартири, розбили парк. Лише верхів’я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейської залишилося незабудованим – як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам’яті.

Ми вивчаємо Бабин Яр не для того, щоб підкреслити чиюсь національну значимість, а для того, щоб ніхто і ніколи не забував газових камер, жахливих медичних експериментів над живими людьми, сотні великих та малих бабиних ярів.

Ми вивчаємо Бабин Яр, щоб не зрадити нашу пам’ять, яка стікає кров’ю, щоб зробити неможливою реабілітацію фашистів, нацистів та їхніх поплічників.

Ми вивчаємо Бабин Яр, тому що хочемо, щоб всі почули правду про мужніх борців з нацизмом.

Ми вивчаємо Бабин Яр, щоб із вірою та надією дивитися у майбутнє.

Ми вивчаємо Бабин Яр, тому, що це була трагедія всього українського народу.

Бабин Яр болітиме нам до скону. Бабин Яр болітиме нашим дітям, нашим онукам, нашим правнукам. Бабин Яр – це наш вічний біль. Бабин Яр – це наша незагойна рана.